Через "Євро" до Європи

Звичайно на безриб’ї і рак риба, але дуже небезпечно в розпалі емоцій втратити суть і ставити воза поперед коней.. Тобто на нинішній день набагато кориснішим буде зрозуміти чому здобута ця велика перемога України на міжнародній арені, ніж сподіватися, що «золотий дощ» та емоції вболівальників під «Євро-2012» забезпечать процвітання. Бо примножуючи ті якості, завдяки яким країна здобуває авторитет у Європі ми матимемо нові успіхи також в економці, політиці, культурі, а втративши їх, втратимо все.

у зв’язку з цим під особливим кутом зору хочеться поглянути на постать, яка безумовно зіграла ключову роль в нинішній перемозі України, але яка має далеко неоднозначну репутацію добре відому на Закарпатті. Йдеться про Григорія Суркіса, відомого бізнесмена, політика, одного з лідерів СДПУ(о) та стовпів олігархічного режиму Леоніда Кучми.

Прізвища братів Суркісів стало відоме ще на рубежі 90-х років, коли вони в складі так званої «семибоярщини» стали засновниками найбільш потужного бізнесового об’єднання в Києві куди також входили В.Медведчук, Б.Губський, В.Згурський, Ю.Лях, Ю.Карпенко. Причому Суркіси якраз були «дахом» цього об’єднання, бо мали гарні зв’язки в світі спорту, що як відомо складав основу напівкримінальних угрупувань початку 90-х років. Однак в офіційну політику Григорій Михайлович зміг увійти лише через Закарпаття, коли у 1998 році був обраний народним депутатом від Мукачівського виборчого округу №71. Якраз з цим роком пов’язують активний наступ на український політикум СДПУ(о). Причому вже через рік амбіції чільників партії виросли настільки, що вони вирішили взяти під повний контроль столицю і для цього на мерську посаду висунули якраз Григорія Суркіса. Ця виборча кампанія запам’яталася надзвичайно брудними технологіями з боку СДПУ(о), однак це не допомогло президенту ФК «Динамо» Київ, який зазнав нищівної поразки від Олександра Омельченка, а навпаки, створило різко негативний імідж і Г.Суркісу і партії. Правда висновки з цього були зроблені лише ті, що власника «Динамо» прибрали з чільної п’ятірки списку на наступних виборах, але методи залишилися незмінними. Відповідно новими «монстрами» Віктор Медведчук, Нестор Шуфрич і врешті решт СДПУ(о) зазнала повного краху, а Григорій Суркіс відійшовши від активної політики несподівано перетворився в національного героя. То в чому ж причина подібних метаморфоз? Відповіді насправді дуже прості і природні.

По-перше, кожна громадський діяч в сучасному суспільстві повинен займатися своєю справою, а не намагатися контролювати всі сторони суспільного життя, що зазвичай називають тоталітаризмом. По-друге, політика – це мистецтво компромісів та домовленостей, а не напору та агресії. По-третє, спорт – найефективніший спосіб переведення кипучої енергії та амбіцій в соціально корисні справи. Тому такий розклад, коли практично кожний олігарх володіє футбольним клубом, викликає оптимізм не лише з точки зору розвитку спорту, а й соціального спокою! Г.Суркіс – «Динамо» Київ, Р.Ахметов – «Шахтар», І.Коломойський – «Дніпро», С.Тарута, «Металург» Донецьк, О.Ярославський – «Металіст» Харків, П.Димінський – «Карпати». А від того, що В.Пінчук переймається більше мистецтвом ніж спортом, суспільство ще більше розширює свої можливості. Бо для когось не менш важливими є театр, музика чи телебачення. А чого вартує одна лише «Свобода слова».

Звідси надзвичайно красномовний висновок: коли гроші і кипуча людська енергія працюють на розвиток культури в широкому розумінні цього слова, то таке суспільство називається цивілізованим, а коли на вузькоегоїстичні інтереси особистої влади – варварським.

До речі, ще один дуже показовий висновок кампанії «Євро-2012». Спочатку поляки ідею Г.Суркіса про спільне проведення чемпіонату прийняли прохолодно і тоді президент федерації футболу України звернувся до росіян з аналогічною пропозицією. На що хворобливо амбіційний В.Путін відповів з образою, мовляв, ми на підхваті не будемо. В результаті програв не лише в боротьбі за «Євро-2012», а й у великій геополітичній грі за Україну. Бо тиском на виборах та цінами на газ людські симпатії завоювати не можливо, а відкритістю, європейськими дорогами та стадіонами – так. А в Росії навіть супербагатому Р.Абрамовичу, через ревнощі, реалізуватися у футболі не дають, тому він розважається з англійським «Челсі». І слава Богу, що Україна стала ближче до Західної Європи.

Насамкінець одне застереження. Сама по собі перемога в боротьбі за чемпіонат нічого не гарантує, навіть якщо українці стануть чемпіонами через 5 років. Бо Олімпіада-80, жодним чином не врятувала Радянський Союз. А Мексика неодноразово проводила і Олімпіади, і чемпіонати світу з футболу, але знаходячись поруч із США, залишається далеко від цивілізованих стандартів життя. Тому, все знаходиться в нас. Решта лише декорації.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати